Згадав наостанок, бо серце крається та лікті обкусані. Всім, хто неабияк любить порозважатись, але в душі філософ. Історія така. Якось одна моя краля (яка зараз перебуває майже в статусі дружини) запросила (а цим напрямком нашої діяльності займається вона, я їй нові диски на гольфа - вона, зокрема:,) - мене до театру. Ну ви ж знаєте як той театр набрид. Ну два рази на два роки можна ще сходити. Інколи зачіпає, коли ти тільки почав куняти, аж раптом хрясь трах бах... От такі вистави запам'ятовуються... А тут гастролі, театр зі Львова. Імені Курбаса. Де? Та в самому, золотом (якщо порахувати кількість грошей на ремонти) обсипаному Палаці Україна (100 грамів - 100 гривень). Але в малому залі. Ах там ще й малий зал є!? А там почім коняк? Ну то ладно. Підемо. Якщо настрій буде, те, се... А спектакль який? Кого чекаючи? Шо за грець? "Чекаючи на Ґодо". Тю. Ну ладно. Було це у лютому цього року. І тут мені згадалося як стомільйонів років тому я в бабусі на полтавщині спер у дядька (він сам з Тернопільщини, грекокатолик, а-ля "український аристократ з лопатою копає картоплю", освіта вища) примірник журналу "Всесвіт". І там знайшов Беккетового "Уотта". Читати було нІчого, тому потумберантний період зустрівся з театром абсурду, і знаєте, гарненько пів історії я прочитав. Сподобалось, але багато було незрозумілого. Іллюстрації також були роздивлені до дір. Ну так у лютому, вдягнувши файні мешта, білі носки, строкатого шарфа та дочекавшись наманекюрену половину, попрямували до театру. Не сподіваючись на якийсь зиск з того заходу, я розслаблено роздивлявся навкруги, стільці, приставлені ніби щойно. Такий собі здоровий сарказм. По залу ходили два кенти. Чи то для розігріву публіки. Чи то наглядачі-клоуни. Аж потім я допетрав - то головні дійові особи. І потроху, потроху. Обзиваючи зал, та отримуючи із залу достатньо вагомі відповіді, кенти почали говорити, і так, говорячи, через пів години зал зрозумів, шо вже пів години йде вистава. А потім, потім сталося диво. Давно я не сидів із роззявленим ротом та не прислухався що говорять та як, та хто та куди, і смішно, але плакати не завадило б, чому так... Тільки дружина, якій спектакль аж геть не сподобався інколи дивилася на мене та на питання - то може підемо?, сумно хитала головою. Тобі ж подобається, сидимо... І з тих пір я інколи задумуюсь, що в театр напевне, частіше відвідувати треба. Бо це як на рибалку червяки копати: нічого, ніфіга, аж йопт, червоні, жирні, риби наловимоооо. Так і спектаклі - такий собі, ну нічого, аж раптом бум - десятка. Ну так от. Я той спектакль давно шукав, та планував поїхати до Львова, щоб переглянути його ще раз. Навіть компанію зібрав. І на тобі, ПЕРШОГО ВЕРЕСНЯ ВІН ВІДБУДЕТЬСЯ. Та хай йому.... А я не можу. Бо пилякати до Львова, бо купити в школу ще дофіга, бо витяжку прибити на дачі до морозів треба... А у вас така вистава... ЕХХХ. Ну нічого. Іншого разу. Але зарази, не на потоці він в театрі - інколи, як вкраплення коштовності. Раз в два місяці. А може й рідше. Ну, я так думаю. Якщо ви дочитали до кінця, то ви молодець. Якщо прийшли до висновку, що необхідно щось змінювати, або подивитись на життя з іншого боку, і не маєте закостінілої думки, що все повинно бути лише так і не інакше, сходить. Напевне вам сподобається. Але якщо і не сподобається, ви побачите, як можна валяти дурня на сцені вивчивши як мінімум 165 сторінок тексту. Я пишаюсь тим, що в Україні є така вистава. Пьеса признана «самым влиятельным англоязычным драматургическим произведением XX века» Привіт Львову, та бай! Побачимось на книжковому ярмарку (якщо витяжку прибью)!
Так ви почитайте твір. Та критику. А потім подивіться, як інтерпретують курбасівці)). На флібусті є. Та й український переклад десь був. http://chtyvo.org.ua/authors/Beckett_Samuel/ Хоча це під настрій. Як чебуреки...
Сорки за мою ложку дьогтю... Але не можна писати "кращий театр...". Може бути або "найкращий театр...", або "театр, кращий, ніж..."
А я й думав написати НАЙ кращий. А потім торкнуло - та може у Львові іще кращий є))). А потім написав кращий - думаю, а за який кращий? За Івана Франка, та ні. Там теж є достатньо круті вистави. За Лєнком? Та я тільки ціни на квитки і памятаю, але оточуючі говорили "очєнь потрясающій спєктакль". Та і як я можу казати найкращий, коли не бачив достатньо щоб порівнювати. І як я можу говорити кращий ніж київський Чорний квадрат, коли моя благовірна не пускає на їх вистави бо гидота каже))). А так да. Ви праві. Неправильно написано. Але я виправляти не буду, бо кращий заходу країни - це найкращий ніж всі західноукраїнські театри. Логічно? Так! Молодчага арбалєт. Пьять з мови! ЗІ: Але як ви вимовляєте те "Але не можна писати...". Або так або так.
Не зовсім зрозуміла з тим Твоїм ПиСи, але най там! Якщо брали такі сумніви, як описано, то краще було написати "Один з найкращих театрів Заходу України", ну або там Бандерівщини ))))))))))))))))))))))))))
"Один з найкращих театрів Заходу України" Це також не правильно. Найкращий може бути тільки один. Чортопхай, звідки у вас таке прагнення завжди когось чомусь навчити? Тут люди скоро комплексувати почнуть, адже не всі навчались в університетах. Є люди і не дуже грамотні, такі як я, наприклад. То що, вони мають сидіти і мовчати? Чи постійно читати як їх тут поправляють, а часом і відверто глузують? (В темі "великий могучий") Мова - не точна наука, тут багато нюансів, думок, значень. Давайте бути більш доброзичливими і терпимішими один до одного! Шануймося!
Друже Cherepaha, власне треба говорити так, як написала Чортопхай. Але от такого прагнення, як Ти мені приписуєш, у мене нема... Ти помиляєшся. Якщо звертається увагу на помилку, то ніколи (принаймні, у моєму випадку!) для того, щоби сказати комусь про його недовченість чи щось подібне. Я це роблю тільки для того, щоби сказати, як би мало бути правильно. А вже сама людина вирішуватиме - буде вона говорити правильно, чи їй підходить суржик. Якщо хтось думає, що це - дрібниці, то він дуже помиляється. Бо з таких дрібниць виходить те, що сьогодні всі європейці мають право безвізового в"їзду до України (незалежно від кількости судових вироків на карку, рівня інтелігентности чи зарплати...), а нас чешуть, як баранів, і гр... грузять - в хвіст і в гриву у тих скажених чергах попід консульствами: польським, чеським, німецьким... (кому нудно - домалюй вагончик).
Як на мене, то людина повинна постійно розвиватися, або прагнути цього. В тому числі і у знанні українсьої мови. Маю знайомого з яким часто переписуюся в скайпі. Попри мої зауваження він уже 2 роки в переписці зі мною вперто пише "сосід" замість "сусід". Як тоді ця нація може жити добре, якщо її влаштовує такий стан речей.
Для Чортопхай. Текс. Ну я не тикав, а викав. По друге. Наприклад http://www.volkswagen.lviv.ua/forum/showthread.php?t=1946&page=75 тут ви неправильно вживаєте слово "коліжанка". Правильно пишеться колЕжанка - те ж саме, що й колега - себто товариш за фахом, місцем праці, навчанням у вищій школі і т. ін.; однокашник, співпрацівник; особа тієї самої професії. Це запозичення з латині, пов'язане зі словом "колегіум" - "товариство, спільна служба; співробітництво". В любом случае, спасибо большое за указанные недостатки названия темы. Вы во время учебы не читали данное произведение? Как впечатления?
