Хто куда на море їздить

У порєдних газдів ніц не підтікає! Насправді крайніх від моря 10-15 метрів такі "ЗИБУЧІ" піски, що треба мати 8WD щоб туди рипнутися

 

Весь прошлый год пробыл в Крыму. Ездил в разные уголки. Сразу не советую в сторону Саки и Евпатории. Когда начало прогреваться море, то в нем активировались бактерии и мой малой (который практически не болеет) слег с температурой 39. Для детей не желательны середина червня и до конца серпня. В больших городах куча инфекции, много народу, на ЮБК почти все пляжы заняты. Есть хорошие места но до моря нужно топать.
Как вариант Кацивели: https://maps.google.com.ua/maps?q=к...firefox-a&hnear=Кацивели, Крым&gl=ua&t=h&z=17
Море норм, горы, свежий воздух. Ездил в конце мая в элинги. Большой гаражный кооператив переделанный под комнаты. Комнаты студии, есть горячая вода, везде хороший ремонт. Есть нэт. Есть мангал, машина под окнами. Взяли мултиварку и готовили сами. Еду купить можно в минимаркете в Симеизе.Позднее цены в разы поднимаются, мы были у Одессита. Там хозяева и Крымчане и Днепровцы и еще кто то.
В сентябре были тоже в Кацивели, но уже в дачных домиках скворечниках. Жить можно, кругом деревья, птички, есть стол возле домика. А что еще нужно для отдыха. Идиллия с природой=)))
Потом переехали в "Красный рай" , сейчас уже "Изобильное" Туда нужно ехать на авто, ибо дом находится в 3 км от Алушты. Дом 2 комнаты, кухня, газ баллон, сауна, душ, мангал. Хозяин, классный дядька. На пляж ездили в сторону Эврики https://maps.google.com.ua/maps?q=к...firefox-a&hnear=Кацивели, Крым&gl=ua&t=h&z=18 Есть секретный подъезд. Если кого будет интересовать, расскажу подробности.
Там пляж меленькая галичка и песчаное дно. И людей нет. Есть еще одно секретное место с пляжем. Дичка, даже местные не знают=)) https://maps.google.com.ua/maps?q=к...firefox-a&hnear=Кацивели, Крым&gl=ua&t=h&z=19
42 км от Симферополя, самое ближайшее дикое место. Мы даже хотели в лучистом хату снять. Там вообще бомба. Вот только не нашли кто сдает https://maps.google.com.ua/maps?q=к...firefox-a&hnear=Кацивели, Крым&gl=ua&t=h&z=15
Есть нормальные места, только нужно звонить и узнавать по ценам.
А вообще я,бы сам с удовольствием поехал за границу на отдых. Уровень сервиса в разы выше и само отношение. Меня в Крыму напрягает пафос, закрытые пляжи, цены и жара. Но есть и свои плюсы=))

 

Запилял небольшой альбомчик "Крым 2012" .Заходите кому интересно=))
Сам альбом
Лучше просматривается с этой музыкой

 

Щось у мене відкривається порожній альбом

 

Странно, а так? https://plus.google.com/u/0/photos/108510983532462295855/albums/5880541432976879169

 

А так - 154 моменти захоплення! Дякую!

 

Прошу=))) Могу добавить еще фото, за 2011

 

До Туреччини!

 

http://crimeamap.ru/aia_mis/#ll=33.666229,44.431571&z=13&mt=map хочу попасть туда! Там снимали фильм "Дикари"
[youtube]YNwxLDrP0u0[/youtube]
Очень красивая природа=)))

 

Ага особливо зараз... подихати сльозогінним газом, понасолоджуватися видами розгромлених міст, побрати участь у вуличних погромах...

Ех, щасливий народ - мав свого Ата Тюрка!

 

ми минулого року були в болгарії в Созополі, їздили четверо машиною. Дорога трохи довга але їхати варто, зняли будиночок, до моря рукою подати. море тепле і чисте, ціни помірні. з дорогою і проживанням двоє вклалися в 800 євреїв)
на один день хотіли заскочити до Стамбулу...правда так і не попали, в"їзд на автобан виявився неосяжним нашому розуму :

 

привіт Чортопхай, дуже зацікавила Хорватія, можна чуть детальніше про Істрію
планую в перших числах серпня...

 

Чортопхай, протести напевно в Стамбулі і Анкарі, а в курортних місцях спокійно. Зараз знайомі на відпочинку в Сіде, все ок і ще одні збираються в червні летіти.

Якщо комусь цікаво, мій блог про подорожі з фото.

 

Залюбки. Я буду розказувати, а Ти питай - де зупинитися, кажи!

Отже, до Хорватії ми їхали з Варшави через Словаччину. Через незнання на кордоні купили віньєту, яка нам не була потрібна. Відразу застережу, що ми любимо їздити не в якесь конкретне місце, а вже як їдемо в якусь нову країну, то полюбляємо її роздивитися. Тому по Словаччині ми їхали не автострадами, а невеликими дорогами - їхня якість дозволяла.
Перша зупинка була в Комарні - містечку, яке, на жаль, зараз затопила повінь. Маю надію, що не знищила дуже такого гарного містечка.
На знимці - подвір"я - сюди ми мали вихід зі свого готельного номера. До речі, за "люкс" ми тоді заплатили якісь зовсім невеликі гроші.


Переночувавши у Словаччині, зранку ми вирушили на Угорщину. Як і належиться, в Угорщині на нас чекало чудове сухе вино і безконечні виноградники.




Наша дорога пролягала попри славне озеро Балатон. Цього разу ми вирішили проїхати по цілому його північному узбережжю. Там немає автостради, але невеличкі місцевості, несамовито гарні замки то тут, то там на горі, і повсюдні винниці просто зачаровували. Не знаючи мови, ми почувалися як серед знайомих. Ну, може, не зовсім знайомих, але дуже приязних людей. Видно було, що туристи їх не розбещують, бо автострада проходить по південному узбережжю. Але, може, саме тому нам настільки були раді в кожній винниці, при якій ми зупинялися...

 

Минувши загадкову (головним чином - через свою мову) Угорщину, ми в"їхали в Хорватію. На той час, коли ми були там, автостради активно будувалися. Думаю, що зараз їх там дуже багато. До речі, австостради в Хорватії дуже доброї якости.

Так от, минувши Загреб (ми не заїжджали до нього), ми звернули з головної траси і поїхали на Єзера Плітвицькі. Це, без перебільшення, справжній рай на землі, і не заїхати на Єзера - це втратити дуже багато!



Бірюзова вода, безліч усього живого і, найголовніше! - коли ми заходили в той заповідник, я при вході спитала, де можна купити води, бо ми збираємося в заповіднику провести орієнтовно 6 годин. Пані на касі трохи здивовано пояснила мені, що, звичайно, за рогом я можу купити воду в пляшках, але навіщо нам запакована вода, якщо в заповіднику ми зможемо її пити просто з озера?
І це правда - як тільки хотілося пити, можна було просто нахилитися до води і зачерпнути обома пригоршнями.



До слова, всюди в Хорватії ми домовлялися з місцевими українською мовою. Якщо говорити повільно і чітко, то вони все розуміють - адже, ми мали спільних предків - білих хорватів.



Приїжджаючи на Єзера Плітвицькі, варто пильнувати свого бака. Принаймні, тоді, коли ми були, заправки в горах (а це - в горах!) працювали тільки до 22 год. Якщо ти не встиг заправитися, міг спокійно лягати спати в авті - цієї ночі вже ніхто нікуди не їде.




На Єзерах Плітвицьких їздить екологічно чистий транспорт (його вартість вже входить у вартість вхідного квитка) - човни по озерах і залізниця, щоби піднятися з нижнього пункту до виходу. Цікаво, що залізниця - це зовсім не колія, а вагончики на гумових колесах, які тягне автомобіль.

 

Солодко виспавшись після надзвичайної прогулянки по озерах, зранку ми завантажилися у своє авто і поїхали до Задару - це вже над самим морем. Від Єзер Плітвицьких туди якихось 160 км, якщо пам"ять мені не зраджує.
Тут хочу звернути увагу ще на один момент. Моє товариство не любить відпочинку в місцях, де над морем пахне свіжою кавою і дорогими парфумами. Навіть якщо ми опиняємося в таких місцях, то все-одно, знайдемо закамарок, де будемо тільки ми і природа. Наші друзі навіть жартують, переглядаючи знимки з наших подорожей - о! знов! дівчата і сама Швейцарія - і більше нікого!
Подорож до Хорватії не була вийнятком



Так у деяких місцях виглядають узбіччя хорватських автострад. Подекуди вони мене навіть лякали. Відчуття таке, ніби ти - на розпеченій пательні, і розжарене до червоного каміння навколо.



Задар - досить велике портове місто. Звідси відходить багато поромів під загальною назвою "Ядролінія".
Оскільки, ми не любимо натовпу, то купили квитки на пором для себе і для нашої Карусі (Toyota Carina E) і від"їхали від Задару в "глушину". Пором відходив за два дні, тому ми мали трохи часу для зорієнтування на місцевості.
Зупинилися ми в Затоні.
Надзвичайно цікаве містечко, де збудували цілий відпочинковий комплекс. Тут є і басейн із прісною водою на самому березі моря, і різні атракціони, і котеджі, і наметове поле, і кемпінг. До речі, багато людей приїжджають своїми камперами, або навіть тягають за собою хатки. Тут є місце, де їх можна поставити, під"єднати до електрики, води і каналізації, організувати кухню.



Так виглядають котеджі в тому відпочинковому селі. Кожен котедж зорганізований і збудований так, що він має один вихід - на громадський хідник, а другий - на подвір"я, де просто земля і ростуть пінії (сосни). Там можна поставити собі шезлонги, столик, і, перебуваючи серед натовпу, мати свій інтимний острівець - тільки для своєї компанії!



А це - розважалки при басейні.



Це - вид з вікна апартаментів, які ми винаймали. Ми не хотіли мешкати в тій залюдненій конгломерації, тому вийшли за ворота і відразу при вході винайняли апартаменти. Дуже багато хорватів у складні часи війни повиїжджали до США, і тепер приїжджають сюди на сезон, щоби здавати помешкання туристам. Абсолютно так само, як москвичі і перебужці - до Криму, але відношення до туристів і умов для гостей просто не можна порівнювати!

 

Ой, лихий інтернет з"їв мені такий текст! Ну добре, зараз поверну назад всі думки і напишу ще раз...

Оскільки моя братія не дуже полюбляє смажитися на сонці, то покупавшись пару разів у морі і поніжившись в тіньочку піній на всюдисущих шезлонгах, ми встигли за ті два дні також відвідати сусіднє містечко Нін, де оглянули церкву з ХІІ ст.



А також побували на острові Вір. Попри свою несамовиту природну красу, Вір залишив у мене трохи моторошні спогади. Острів з"єднаний з материком одним мостом. Переїхавши той міст, ми опинилися нібито в сучасному, забудованому, доглянутому, але водночас, нібито вимерлому місті. До початку високого сезону залишався ще тиждень, тому господарі ще не поприїжджали до своїх будинків в очікуванні зарезервованих через інтернет туристів.
Видно було, що інших джерел доходів, крім туризму, у місцевих мешканців немає, тому острів світив пусткою.
Зате в Затоні життя вирувало - навіть на пляжі.



Настав день нашого порому. Довідавшись, що подорож триватиме 9 годин, я "трохи" була шокована. Але сама подорож виявилася чудовою, а краєвиди - як з найкращих фільмів.



Врешті пором пристав до острова Малий Лосиний, відкрив свою жахливу пащу і випустив нас на волю.



На Малому Лосиному робити не було що, тому ми відразу попрямували на острів Црес - дуже вийняткове і надзвичайне місце.

 

Острів Црес - це єдине місце в Хорватії, де дотепер вирощують овець і оливки. Саме там ми купили оливкову олію (у пляшці з-під шампанського), спитавши про неї в місцевого мешканця. Він нам відповів, що олію можна купити там, де продають квитки на пором - он, бачите, малая, белая кучица. Ну, що, скажіть, не зрозуміло? І ми купили олію в маленькій білій хатці.



Вівці мої, вівці.
Црес - це, фактично, гірський хребет. По його гребені проходить єдина дорога на острові - від Малого Лосиного, куди приплив наш пором, до кінця острова, звідки відходять пороми на Істрію.
До речі, на Цресі я вперше побачила, як ростуть ківі - як виноград, на лозі.
Дуже шкода, але ми були в такий час, коли ще всі ресторани були закриті, тому не змогли посмакувати місцевою кухнею, а, доїхавши до кінця дороги, повантажилися в другий пором, який буквально за 20 хвилин доправив нас на Істрію - найбагатший регіон Хорватії.

Коли пором причалив до істрійського берега, було дуже цікаво, бо причал представляв собою невеликий майданчик, де могло поміститися від сили 3-4 авта, а то й ні... Тому, як тільки виїхали з порому, треба було відразу їхати геть, щоби не заваджати іншим, хто приїхав разом з тобою.
На Істрії місцеві мешканці послуговуються, крім хорватської, ще й італійською мовою, бо звідси дуже близько до Італії, а отже, італійці полюбляють тут відпочивати.
Від"їхавши кількадесят метрів від "причалу", ми побачили на узбіччі малесеньку табличку з таким вражаюче знайомим словом, хоча й написаним італійською, - "SERPENTINI" - і нікуди ти від них не дінешся... Дорога одна.

А тим часом на землю вже сходив вечір. Виїхавши на гору тими-таки серпентінями, ми зупинилися в ресторані, приліпленому до скелі просто над урвищем. Там я вперше спробувала їхнє традиціне блюдо - набір різних-розмаїтих м"яс, і... віддала їм серце свого шлунка назавжди!
Смакуючи блюда істрійської кухні, ми насолоджувалися видом шхун, які виходять в море на нічну риболовлю.



До речі, найдорожчі страви в хорватських ресторанах - рибні. Але таке розмаїття морепродуктів, як там, мало де й можна зустріти. А, може, вони там просто по-особливом у сприймаються і смакують? Не знаю...

 

Так от... Ми потрапили на Істрію. Але заходила ніч... А ми не мали зарезервованого нічлігу. Тут вперше я трохи понервувалася. З висоти сьогоднішніх днів я розумію, що нервувати не було чого. Але... Наклалися різні нюанси, позбігалися обставини, а ночувати в авті не хотілося. Та й хотілося не стільки пристойного, скільки цікавого місця для нічлігу. Тому кожна наступна місцевіть була забракована з тієї чи іншої причини - то нам пропонували ночувати на 12-му ярусі над водою..., то паркінг для Карусі мені не подобався, то дискотека була занадто близько...
Так ми майже опівночі дісталися до чудового міста Пуля. І заночували в першому-ліпшому готелі "Рів"єра" у трикімнатному апартаменті.
Яким же було моє здивування, коли, прокинувшись вранці, з одного вікна нашого номера я побачила портик з "запаркованими" яхтами, а з другого - римський колізей!



Це був самісінький центр Пулі. А руїни - від одного з шести римських колізеїв, які збереглися в Європі до сьогоднішнього дня.
Треба сказати, що це був найдорожчий із всіх наших нічлігів у Хорватії - 120 євро (3 особи). Переважно ніч кошутвала 30-40 євро (за всіх, разом з Карусею).
Тут ще раз нагадаю, що від 1 липня (а точніше - від найближчої до цієї дати суботи) в Хорватії починається високий сезон. Тоді ціни значно зростають. Тому, якщо є така можливість, раджу їхати або в червні, або у вересні (після 5-го). Треба також врахувати, що в Хорватії рахунок іде від суботи до суботи (бо найчастіше апартаменти замовляють саме так). У високий сезон, можливо, можуть бути проблеми знайти вільне місце для компанії на 1-2 ночі. У нас такої проблеми не було жодного разу.
Перед поїздкою ми начиталися форуму Кроманіяків www.cro.pl
А також купили путівник видавництва "Паскаль" - перевірено - найкращі путівники з дуже життєвими і реальними порадами.

 

Хоча Пуля - чудове місто, але ми там надовго не затрималися - нас манила природа, нє! - натура!
Розпитавши в рецепції готелю, де можна гарно відпочити, ми викликали гарячу дискусію між працівниками, бо кожен обстоював своє місце, як найкраще під сонцем, ми все-таки вибрали мис Каменяк. Якось так вже дуже загадково нахвалював його рецепціоніст.
Озброївшись мапою і ввімкнувши "зрадливу Ядзьку" (мій новенький GPS), ми вирушили до містечка Премантура, яке лежало, можна сказати, перед воротами Каменяка.
На самому Каменяку регулярного життя немає - це заповідник.



Туди щоранку можна заїхати автом і відпочивати, скільки влізе! Але лише до вечора. Думаю, що і на ніч залишитися можна, але нас такі шалені думки не навідували. Щоби заїхати на Каменяк, треба було заплатити 20 кун - рівновартість 20 грн. за одне авто. На в"їзді видають поліетиленовий мішечок для сміття (з цілком зрозумілою метою).
Заради цікавости, треба сказати, що по Каменяку немає доріг - є тільки польові стежки, якими авта їздять туди-сюди, здіймаючи хмари куряви. До речі, авт ніхто не миє аж до самого від"їзду, бо в Премантурі існує негласне правило - хто брудніший - той крутіший, бо це означає, що він тут вже найдовше! Тому, заїжджаючи чистеньким автом на Каменяк, ти обов"язково станеш предметом неоднозначних натяків і масненьких жартів на свою адресу. Одним словом, це так, якби ти голий вийшов на вулицю. Ну, і, звичайно, залізний кінь, з якого порох вже відпадає кавалками, викликає дуже схвальні вислови повного ріспекту і уважухи.



Є на Каменяку, звичайно, і порти та портики, куди запливають яхти. Місце на знимці так і називається - Маленький Портик.

Але Каменяк - це дуже інтимне місце. Попри те, що людей туди щодня приїжджає дуууууже багато, кожна компанія, якщо захоче, може знайти заплавку, куточок, пінію, де вона (компанія) буде одна-однісінька. І тільки під вечір (після 21-ої) навколо Каменяка стає гамірно, як на Хрещатику - починаються гонки яхт і моторних човнів, скутерів і інших водоплавних засобів. Тоді ми забиралися додому, готували собі смачненьку вечерю і насолоджувалися вечірніми концертами цикад, попиваючи аж густим від пахощів різноцвіття хорватським повітрям.